Наше віддалене мальовниче село Будимля завжди відзначалось працьовитими, завзятими та наполегливими  мешканцями. Адже за щоб не брались будимлянці – все робили з «душею», якнайкраще.  Тому й не дивно, що в багатьох односельчан є різного роду відзнаки та нагороди.

В цій статті ми розповімо про кількох видатних людей нашого села та їх заслуги перед Батьківщиною.

І розпочнемо, звісно ж, з учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни. Наразі їх залишилось на території Будимля всього два – Денисевич Іван Гнатович та Молчанович Дмитро Григорович.

Денисевич Іван Гнатович

Іван Гнатович не любить розповідати про події далекої війни. Тому про його подвиги розповідають нагороди, які ветеран війни отримував та й досі отримує. 86-річний дідусь зараз дуже слабкий та хворий. Нічого не чує та майже не розмовляє – пережите дається взнаки. Та й за стільки часу багато призабулося. Тому нам допомагає його онук – Іван.

Народився 10 серпня 1927 року у с. Будимля. У 16 років високого та міцного юнака примусово забрали до лав партизан Волині. Воював під командуванням командира Рудича. Потім молодого партизана забрали на службу на фронт. Служив юнак з 1943 по 1951 роки – 7 років 3 місяці.

Воював в основному в Германії, хоча доводилось брати участь в битвах на території Литви, Латвії, Білорусі, України, Польщі.

                                                

Після демобілізації в 1951 році повернувся в рідне село, де одружився та працював в колгоспі.

Молчанович Дмитро Григорович

Народився 1 листопада 1927 року в селі Будимля. Ровесник Денисевича Івана Гнатовича. Йому пощастило більше. Оскільки коли прийшли в село партизани і забрали його однолітків, Дмитро був дрібним, низеньким та худим, тому то його не взяли.

Тільки в кінці 1944 року хлопчину забрали в армію (навчався воєнному ділу на Уралі в Еринбурзі). Після навчання 20 травня 1945 року солдат мали відправити на фронт, але 9 травня цього року було оголошено кінець війні, тому юних вояків відправили в Монголію для підготовки до війни з Японією (на японський фронт).

Саме коли Дмитро знаходився там, в Монголії, Радянський Союз проголосив капітуляцію Японії, проте країна відмовилась капітулювати і радянські війська пішли війною на Японію в Китай, щоб визволити його від японського гніту. Пішки дійшли до Порт-Артура. Ускладнювала ситуацію місцевість, яка була скелястою. Як розповідає Дмитро Григорович, піхота хитрістю перемогла японців. Доводилось майже постійно рухатись, спали тоді по кілька годин на добу і знову ходили, щоб японська розвідка «засікла» багато чисельну армію, якої тоді там не було.  Після перемоги над Японією солдата відправили служити в Манжурію, де він пробув до 1952 року. Після цього Дмитра Григоровича перевели до Владивосточного особливого округу, і вже звідти, в тому ж 1952 році, його демобілізували. Тоді він повернувся до рідного села і працював в колгоспі.

На жаль, під час переїзду до нової хати, багато нагород було втрачено і забуто.

Молчанович Дмитро Григорович

та Денисевич Іван Гнатович – герої,

які відвоювали для нас мирне небо та затишок.

 Ми безмежно їм вдячні і подвиги їхні не забудемо!